Коли слово стало кіно: епоха ВУФКУ
За час існування Всеукраїнського фотокіноуправління (1922–1930) було створено близько 140 фільмів, із яких понад 60 вважаються повністю втраченими. Та навіть ці цифри не передають масштабу культурного прориву, що стався в українському мистецтві 1920-х.
Студії ВУФКУ запрошували до співпраці письменників із найвпливовіших літературних угруповань — Гарт і Плуг. Над сценаріями працювали Юрій Яновський, Майк Йогансен, Григорій Косинка, Олесь Досвітній та інші представники покоління, яке згодом назвуть Розстріляним відродженням.
Сценаристом першого українського екшну «Алім» (1926) став Микола Бажан. Редактором першого українського байопіку «Тарас Шевченко» (1927) був Михайль Семенко. А сам термін «кіноповість» увів Олександр Довженко — митець, який перетворив кіносценарій на самостійний літературний жанр.
У цій добірці — твори, що стали сценаріями або мали стати основою для фільмів, але були зупинені часом, цензурою чи репресіями. Це тексти, що мислили монтажем, кадром і ритмом ще до того, як потрапили на екран — або так і не потрапили. Це тексти, що оповідали про акторів, режисерів, театральне та кіномистецтво.
Це історія миті, коли українська література навчилася бачити. І коли слово стало кіно.