Він був безмірно щасливий, щасливий, бо переживав ніч, якої мільйони не можуть пережити, ніч чисту, ніч святу.

Він був щасливий, що був людиною…

Якби треба було висловити їх почуття, вона б не знайшла слів, бо немає слів легеньких, як тінь, прудких, як світло, гарних, як зорі, — для почуття ласки, почуття правди, почуття волі, що через край наповняли їх душі цієї ночі...

Ні, не падай, мій друже, не падай душею! О, як я добре розумію тебе, бо ти — то я... Ще трохи, ше одно силкування, ще один помах крил і ти — на неосяжній висоті!.. І тоді нехай кленуть там унизу, нехай сміються, чи нехай заздрять, нехай поклоняються, — тобі байдуже те, як Богові!

Душа наша подібна до арфи срібно-струнної: багато струн на їй і різно бренять вони різної доби.