…серце рвалося до любові, а душа стреміла до вершин своєї мети.

…дивні почування переплили її душу, розбудили з тяжких мрій і глухого сну, а якийсь давно забутий звук загомонів в її серцю. І нараз порхнули усі сумраки, отворилися ясні, далекі горизонти, ніби небес простори.

…жила в стадії безвпинного ферменту.

Життя - се велика непереможна сила існування. Вона виявляється у всіх змаганнях людини. Для свого існування ладна людина присвятити всіх і все. Дивно, звідки у людей взялося ще друге почування, а саме, що найкраще, коли вони своє життя присвятять іншим. Хоч їхнє життя так само вартне, як тих, для котрих їм кажуть посвячуватися.

Я сама люблю природу, і нічо так не заспокоює моєї зболілої душі, як її чаруючий вид. Скілька високих грубих пнів, обвисла галузка хмелю, цвітка, що визирає з трави, нераз сильніше промовляє до мене, ніж найкращі слова.

…життя ширше і цікавіше, коли не дивимося на нього через призму свого «я».

Довго можна терпіти, довго зносити людську злість, неправду понижування. Аж прийде несподівано хвиля і людина не впізнає себе. Все, що довго збирається в її серцю, весь біль її душі вибухає враз вулканічною силою.

…людина ніколи не може за себе відповідати. Вона не може навіть знати, що в ній у глибині діється, не може укладати ніяких планів свойого життя.

Се справді дивно, що люди все стараються перед своїми ближніми інакшими представлятися, ніж є справді. Але коли спаде на них правдиве велике нещастя, тоді можуть пізнати, як далекий їм той ближній, як він їх мало обходить, як байдуже їм все те, що він про них думає чи говорить.

Чи є така сила життя, щоби могла опертися своїй суперниці смерті?

Часом говорю з людьми і пустий сміх мене пориває. Їм здається, що вони зі мною говорять, а мене нема, є лиш дві горіхові стулені лушпинки без зерна.

Велика неправда, що співчуття приносить пільгу. Навпаки. Коли людина знає, що його втрата його найближче дотикає, коли знає, що глибини його болю ніхто не годен відчути, тоді кожда заява співчуття видасться гіркою іронією.

Усі, що доросли до самостійности, мають мати рівне право - кожду пожиточну працю, до якоі они спосібні, продавати за таку ціну, за яку йійі продати можна.

Взагалі жінки ніколи не виступали проти мужчин яко таких, а лиш проти соціального ладу, того ладу, який мужчин зробив панами, а жінку зіпхав до положення невільниці, виключеної від охорони рівних прав, навіть від науки і матеріальної самостійності.

В сім і лежить ціла суть так званої жіночої емансипації, щоби жінка не тільки мала право, але й вміла думати і говорити сама за себе, а не була вічно суґестіонована поглядами і думками мужчин.

Ми поклали собі метою впливати на розвій жіночого духа через літературу, бо література була всебічним образом ясних і темних сторін суспільного ладу, його потреб і недостатків.

Того, що я сама осягнула, бажала я своїм посестрам. Через літературу дійшла я до зрозуміння становища жінки в суспільності, - то ж хотіла й других повести на ту дорогу.