Кожен з нас – гість у цьому житті, але кожен у ньому, як уміє і як може, будує свій храм. Той храм і є душею нашою – чистим серцем. Все минає, все зникає й нищиться, одна тільки любов вічна. Вона жи­вильна сила нашого духу, вона спонука праці нашої та життя. Вона до­лає малість нашу і зло наше, і в ній надія наша.

...душа народу - це і є його мудрість та самодостатність.

...в той час [Русі-України] українці здобували свій питомий мисленний дім.

Надія веде людину по світі.

Кожен із нас приходить у світ неоднаково. Один знаходить собі призначене, ледве продерши очі. Всі немовлята схожі, але на кожному осібний карб, бо в кожного своя доля: один міщанином стане, а другий землю оратиме. Ще один — царем, а інший - попом. Войовником чи майстровим. Кожен віднайде собі житло й дружину. Але з-поміж тих певних вирізняються ще непевні. Над ними запалюється дальша зірка, бо все їхнє наступне життя стає чомусь смугою найрізноманітніших пригод і трафунків.

…мова сьогодні до того, кого захопив неспокій і хто шукає свого саду не у речах матерʼяльних, а в іншому, чого прагне неупокорена душа. Такі на цій землі волею Божою теж навіщось творяться, і їхнє покликання - жити і дороги, наче їжу, через себе перепускати.

Буває, впаде до серця іскра й залишає слід, як на тканині: коли не погасити її вчасно, може запалати такий вогонь, який зовсім тебе спопелить.

Не живе щастя в далеких країнах і в небачених містах, а в тобі самому - умій тільки ним користуватися. Остерігайся, щоб не захопив тебе вир, який відриває людину від рідної землі й закидає її на чужину. Навчися радіти зі світу й життя, тоді й непокоїтися будеш менше. Пізнавай світ, а не проклинай його - ось тобі джерело. Пий із нього і здобудеш радість.

Кожен у цьому світі шукає себе…

Знайти себе, подумалося, - це прожити життя.

Я люблю волю, - сказав Розум. - Той, хто будує хурдиги для інших чи замикає в них себе, - мій ворог.

Не досягне вершини той, котрий береться піймати незміренне.

…люди живуть в одному світі, але неоднаково. Світ наш - це мережа світців дрібних…

Коли дозволиш зло у найменшому, дозволиш його потім і у великому.

Світ - це ланцюг, і дуже химерно сплетений. Поруш у ньому ланку — і він розсиплеться. Навіть у думках своїх годі відгородитися від світу, адже поєднаний із ним тисячею невидимих ниток. Навіть думка не існує сама від себе, вона зʼєднується з іншими людськими думками, хоч ти, може, того й не бажаєш.

Без страху людина стала б удвічі більшим хижаком, ніж є. Страх унатурює звичаї й мораль. Унатурює, а може, й творить їх.