За довгі віки свого існування народ український натерпівся муки, набрався горя та лиха, і проте, перегорівши як криця, як золото в огні, вийшов чистим із мук неволі, вийшов міцним та дружним, талановитим та тямучим.

…кожна мова - це окреме ціле, в собі самому самостійне.

…Русь - це перша назва самих полян, а потім всієї наддніпрянської держави.

Народна мова ховає в собі силу найрізноманітніших мовних перлин, часом навіть на означення тонких духовних переживань…

Уже з IV віку по Христі безперечно вирисовується перед нами український народ, а вже з VI віку бачимо його зовсім ясно.

Мова — душа кожної національності, її святощі, її найцінніший скарб... Звичайно, не сама по собі мова, а мова як певний орган культури, традиції. В мові наша стара й нова культура, ознака нашого національного визнання... І поки живе мова — житиме й народ, як національність. Не стане мови - не стане й національності: вона геть розпорошиться поміж дужчим народом... От чому мова має таку велику вагу в національному рухові. Тому й вороги наші завжди так старанно пильнували, аби заборонити насамперед нашу мову, аби звести та знищити її дощенту. Бо німого, мовляв, попхаєш, куди забажаєш...

…без мовної спільності не може бути нації.