…як би хотілось пережити нову фазу людського життя, пережити мислями, взяти гарячу участь у ділі!..

Живоття само по собі, вже тим, що воно живоття, має в собі велику принаду, велике щастя.

Зібрались ті сумні хмари з усіх усюдів і давно вже заступили нам ясне прозоре небо і кинули тінь та мряку на рідний край.

…любов - найвища поезія, світ для серця, сонце в нашому хмарному буденному життю.

…література - це сила.

А нас тільки тим і годують і не дають нам нічого луччого, держать нас і народ наш в темноті, не дають народові навіть св. письма на його мові, що вже мають дикарі, не дають нам нашого хліба, не дають нам нашої мови, не дають нам нашої волі, науки, школи, просвіти.

Людина без національності, як дерево без коріння: воно зачучверіє й всохне.

Наш український націоналізм — то свобода, прогрес, гуманність: це націоналізм новий, а не старий; він виступає з великою толерантністю до інших народів та усякої віри, стає за маси, за народ.

…ми стоїмо за культуру, бо тільки своя література може дати культуру!

Він почував, що її голос злився з його голосом, що в її душі задзвеніла та сама нотка, яка дзвеніла й у його поетично направленій душі.

Я почував серцем, що хочу любити.

Я знайшов свою Феваїду, свою Америку — то мій рідний край. Україна й народ. Нам одмежовано клапоть рідної ниви. І будемо працювати на їй і для неї. Що ми доброго зробимо для неї, то зробимо й для людськості, бо ми частка людськості.

В кожній людині, одколи світ животіє, сидить трохи чорта, трохи й Бога, або в декого й багато Бога; і той Бог вижене колись чорта та й прожене його на очерета та болота.

…найвище щастя на землі можна знайти в душі, котра симпатизує нам, нашим думам, нашим ідеям; симпатія краситься коханням.

Часом себе пізнавати буває трудніше, ніж інших. Не раз своя душа, своє серце буває часом загадкою для самого себе.

Ви не дивіться, що я дівчина. Не думайте, що ми усі думаємо тільки про бали та убори. І нам би хотілось жити розумним людським життям, витворити собі ідеали. І моя душа бажає ідеалу. І мені бажається суспільної діяльності, щоб і я поклала свою лепту на користь людям.

Добре жити для себе, але сто раз вище й краще жити ще й для других людей, нести між люде добро, розсипати гуманні ідеї, дбати про людський добробут, жити для високих ідей і вмерти за їх.

Без загонистих людей, без ідеалістів не було б руху в житті історичнім. Стояло б болото й застоялось би, і в йому розплодились би жаби, та пуголовки, та усякі гади, а чаплі та бусли дибали б собі спокійненько та хапали б їх для своєї поживи. Історія й людське життя часом вимагають людських жертв.

Женщини повинні мати стільки права на свободу, як і чоловіки. Женщина до цього часу була рабинею запертою, трохи не закутаною в покрівці так, як оця мебіль в гостинній.

...отут, над Чорним морем, впала іскра на моє серце чи од моря, чи з синього неба, чи з темної ночі, чи з зірок; впала іскра й запалила мою душу; заморочила розум...

Люблю життя, люблю рух, люблю заглядати вперед, чогось кращого жду, жду з нетерплячкою.

Тільки з вищою просвітою ми станемо вольні, матимемо право жити самостійно, знайти службу і...виходити заміж по любові або і зовсім не виходити...

Якби мені сказала та біла лелія, що росте в саду: «Не любитиму», — я б пойняла їй віри. А ти жива квітка: в тебе є серце…

І хотілося мені, щоб і моя душа колись стала ясною зорею, й світила на землю, й веселила людські очі…

І небо, й земля, і вода неначе вбрались в найдорожчі прикраси й ждуть, стрічають царя неба й землі - ясне сонце.

Можна усе брати серйозно, можна й над усім глузувати, — як хто собі схоче. Можна самі серйозні ідеї зробити смішними, але це не буде велика честь для людського розуму.

Чи може ж хто сказати, що вже має ясні погляди на усе життя? Питання наступають на людину, як осінні чорні хмари. І небо ставить питання, і земля, і люде, і народ, і наука, і політика, і економія. Питання, як тіні в Дантовому пеклі, кругом обступають нас. Їх десятки, сотні. І хто розжене оті хмари? Хто може сказати, що він одгадав ті питання, які нам завдає наука, завдає людське життя?

Десь узялась якась нікчемна матеріальна любов…Ні, не нікчемна, а велика, непереможна сила, котрій народи ставили вівтарі, приносили жертви, курили фіміам, котру люде вознесли на небо, як богиню краси та кохання. Вона давала силу геніям, високо піднімала сила їх…То радість життя, найбільше щастя в життю, для котрого люде гинули, проливали кров і свою, й чужу…

Любов - велика психічна сила!