На тлі життя подільського духовенства ХІХ століття розгортається своєрідна сімейна хроніка двох священничих родин, що уособлюють традиційний і «новомодний» напрямки в українському духовенстві. Повість показує побут, свята, сватання, весілля та господарські клопоти, насичені живими діалогами, гумором і сатирою, через які постає недосконалість світу й людей у ньому. Твір порушує глибокі проблеми духовності, морального занепаду, сенсу життя та пошуку щастя, показуючи, як формальна релігійність і відчуженість від живих потреб народу призводять до духовної убогості й внутрішньої порожнечі особистості.