Тямиш мене?
Українська література наповнена невпинною боротьбою за ствердження простого й водночас важливого: ми — українці, і ми є. Ми живемо на власній землі, сміємося й плачемо, кохаємо, вмираємо й народжуємося знову. Саме тому ця добірка присвячена любові.
Ви відчуєте не лише приємність красиво підібраних слів, а й те, як вони змушують замислитися й повірити, що написане в рядках справді пронизує.
Любовна історія в цих творах буде розгортатися між другорядними персонажами, як у романі Євгена Плужника «Недуга», або бути пошуком ідеалу, що пронизує весь твір, як у Валерʼяна Підмогильного «Повість без назви». Вона може народжуватися в протистоянні, як у оповіданні Ольги Кобилянської «Він і вона».
Тому в одному з творів звучить ось так:
«Що ж воно таке — справжнє почуття, оте, що в піснях його названо коханням? Спорідненість душ? Близькість, у якій раптом починаєш відчувати свою людську повноцінність?». І кожен з цих творів буде відповідати по-своєму на ці питання: у натяках, реченнях, рішеннях.
Усі ці тексти звісно різні, але водночас — про одне. Про те справжнє, що закарбовується в пам’яті й оселяється в серці. Про кохання, яке значно більше за пристрасть чи прив’язаність. Більше навіть за вічне життя богів — адже й боги заздрять людям, й готові віддати безсмертя, аби бодай раз відчути, як це — любити по-людськи й бути готовим віддати все своє коротке життя за одну мить поруч з іншою людиною.
Вам напевно цікаво звідки взялась назва добірки "Тямиш мене?". Підказка: читайте Франка.
