В деяких хвилях відчуваю так виразно, що я властиво натура страшно жадібна життя!

Кождий час має свої рани…

Передусім бути собі ціллю, для власного духу працювати як бджола; збагачувати його, збільшати, довести до того, щоб став сяючим, прегарним, хвилюючим, зріючим у тисячних красках.

Я бажала, щоб ми стали інтелігентним народом, свобідним, непоборимим в своїй моральній силі, щоб дійшли також до «полудня». Розуміється, кожна і кожна одиниця мусила би сталити свої сили, перемагати i себе, щоби розуміти життя пануюче, і бридатися прикметами невільничими.

Я страшно хочу жити! Я пила би це життя!

Пощо кинула мене доля в життя, поміж ті підлі, тупі душі - ні! Поміж гієни, що не мають ні чувства, ні розуміння для шляхетніших зворушень серця!

…ідіть своєю дорогою і не дбайте про загал, коли маєте на оці гарну ціль!

Нашому народові треба проводирів всюди і всюди!

Кожна людина повинна свою силу і красу використати.

…і з цілої її істоти рветься щось на волю, але уста мов поражені…

В її серці заворушилася туга за життям любові.

Життя, яким вона жила досі, було якесь незріле. Було напʼятноване клеймом якоїсь недостачі й рабства і було випливом брудних обставин. Але вона знає, що можна й інакше жити; і вона має почуття, що не впаде ніколи більше духом відтепер. Той вихор, що потрясав нею так, що аж хиталася, здається їй якоюсь красою і не знищив права на якусь іншу будучність. А ту іншу будучність хоче вона собі виробити працею.

Її серце рвалося до чуття. До тонкого сердечного чуття, як до гармонійних звуків. Мріла об тім, щоб її любили не якоюсь неспокійною, пристрастною любовʼю від сьогодні до завтра, але тою незгасимою любовʼю, якою люблять лиш дуже лагідні, тонкі або дуже вірні натури.

…вони затроїли мені душу.

...здавалося, що одна з її найзвучніших струн урвалася.

…як страшно мусить житися при чоловіці, котрому не можна віддати ні серця, ні поважання?

Хто перший придумав поняття «щастя»? Хто видумав це блудне світло, що викликує стільки сліз, що творить мрії, котрі здійснити людська натура ще зовсім не здібна. Чи не завчасу видумали його? Його пора могла би хіба бути в «полудню» людськості. Однак їй ще далеко до полудня, тепер же — чи вона йде правою дорогою до його?

Мої ідеали були; бачити свій народ сильним, на рівні з іншим народом, культурним, жінок його укінченими типами, гідними репрезентантками його, і силою, з котрою мож було у всіх випадках числитися.

...всі ми повинні різьбити самі себе.

Звикати до когось, від кого душа болізно відвертається, значить затуплювати свою душу на кошт...

Пісня про любов давня, як світ, і де вона поважна і непоборна, там кориться все перед нею.

Коли живеться правдивим життям? Чи тоді, коли багато терпиться? Чи коли багато відчувається? Чи, може, тоді, коли живеться невгамовано відповідно до своїх лихих і добрих склонностей? Бо ж серце годиться так тяжко, ох, так тяжко, з розумом.

Так боріться до чогось, робіть щось, якусь працю що сталась би світочем для других і потіхою у вашім житті, що чинила би вас твердим, могучим і гідним поваги.

Всіма нервами мого серця привʼязана я до сього життя. Мені здається, що передо мною лежить якась сама краса його і манить до себе.

Подружжя було б чимсь дуже гарним, коли б люди самі не споганювали його.

Мій ідеал - се чоловік розуму.

…я химерниця.

Тепер я вже знаю, що мені нема без неї життя, що моя сила без неї є нічим, що без неї не можу жити.

…настане моє полудне.

…в мене настало «полудне». Воно настане і для нашого народу, не правда ж? Я вірю в це, як вірю в силу волі, і я несказанно горда за тих, що ступили на дорогу, котра веде до сього полудня…

…коли вже спинявся на мені її погляд, то в моїй душі немов сяло сонце.

Пробувати з нею - то чиста розкіш; яка з повна оригінальності і необмеженої правдолюбивості! І навіть коли мовчить, то мовчить, повна думок.

Коли мається за мужа доброго і ніжного чоловіка, а чоловік той заразом товариш нашої душі, тоді не можна від долі жадати більшого скарбу.