Дума пралісу
1921
Анотація
У філософсько-алегоричній повісті Осипа Турянського світ тварин стає ареною суду над людиною. Твір поділений на три частини, кожна з яких відкриває нову грань питання: хто така Людина і що означає бути нею. У першій частині тварини здійснюють суд над Вовком, який нібито жорстоко образив Мавпу, назвавши її «людиною». Цей гротескний процес оголює суперечності людської п��ироди, ставлячи під сумнів сам зміст цього слова. У другій частині розгортається напружена й символічна розмова між Сатаною та українським Хамом. Тут автор досліджує темряву людського єства, її зваби, слабкість і здатність до саморуйнування. Третя частина переносить читача до діалогу Царя Лева з творчим єством, яке живе в кожній людині. Ця розмова стає кульмінацією твору: Турянський підкреслює, що бути Людиною — означає мати силу творення, співчуття і внутрішнє світло, здатне вести до спасіння. У Передньому слові автор зізнається: якщо його праця подарує українській душі бодай крихітну іскру духовного задоволення після страждань народу й змусить замислитися над питаннями буття, тоді його біль і думка не пропадуть марно. Бо мета — наблизити ту омріяну мить, коли «царює світло». Повість стає не лише критикою людини, а й утвердженням її найвищого покликання — бути творцем, а не руйнівником.
Дума пралісу
16
цитатІнформація про твір
Рік видання:1921
Жанр:
Анотація
У філософсько-алегоричній повісті Осипа Турянського світ тварин стає ареною суду над людиною. Твір поділений на три частини, кожна з яких відкриває нову грань питання: хто така Людина і що означає бути нею. У першій частині тварини здійснюють суд над Вовком, який нібито жорстоко образив Мавпу, назвавши її «людиною». Цей гротескний процес оголює суперечності людської п��ироди, ставлячи під сумнів сам зміст цього слова. У другій частині розгортається напружена й символічна розмова між Сатаною та українським Хамом. Тут автор досліджує темряву людського єства, її зваби, слабкість і здатність до саморуйнування. Третя частина переносить читача до діалогу Царя Лева з творчим єством, яке живе в кожній людині. Ця розмова стає кульмінацією твору: Турянський підкреслює, що бути Людиною — означає мати силу творення, співчуття і внутрішнє світло, здатне вести до спасіння. У Передньому слові автор зізнається: якщо його праця подарує українській душі бодай крихітну іскру духовного задоволення після страждань народу й змусить замислитися над питаннями буття, тоді його біль і думка не пропадуть марно. Бо мета — наблизити ту омріяну мить, коли «царює світло». Повість стає не лише критикою людини, а й утвердженням її найвищого покликання — бути творцем, а не руйнівником.
