Людино, глянь у світ і збагни, де ми. І зрозумій, що ми манюсенькі-манюсенькі... і роковані на поталу комусь страшному і незбагненому... і через те наш розпач нехай буде великим чуттям згоди між теплом твого єства і мого аж до останнього нашого зітхання, бо за ту кривду, що ми зʼявилися на світ, ніхто ні перед ким не стане покутувати і ніхто нас не пожаліє, крім нас самих.

Тодось Осьмачка

Старший боярин