Як я міг не хотіти жить? Як?! Та це ж найбільші благо й радість. Ну, хай я проживу ще тільки двадцять років, хай, справді, на завсігди, на віки я піду з життя й ніколи вже більше не зможу вернутися, не зможу хоч одним оком зазирнути, що сталось на світі, що змінилось, якою зробилась земля, хай я ніколи не зможу дізнатись, навіщо потрібно було моє існування, - хай так, але що з того. Я благословляю життя й за те тільки, що маю його, я дякую комусь і за те, що ще двадцять літ буду жити. Я благословляю й той сум, і ту тиху тугу, з якою думаю про те, що треба буде піти від сих биндюгів, пороху, бузку, крику дитинчат, тихого вечора, планів і хотінь.

Володимир Винниченко

Хочу!