Самота, тиша, сонце, пісок, кущі верболозу. Можна годинами, не поворухнувшись, лежати на піску й дивитись у блакить неба. Зір зникне в безмежності. У безкраїй блакитній безмежності згубиться час, свідомість, «я», усе, що було, є й буде.

В. Домонтович

Дівчина з ведмедиком