Моя любове! Я перед тобою. Бери мене в свої блаженні сни. Лиш не зроби мене слухняною рабою, не ошукай і крил не обітни!

Моєму серцю снишся ти, як морю сняться урагани.

Чужа душа - то, кажуть, темний ліс. А я кажу: не кожна, ой не кожна! Чужа душа - то тихе море сліз. Плювати в неї — гріх тяжкий, не можна.

Життя — це оббирання з репʼяхів, що пазурами упʼялися в душу.

Не забувайте мріяти щодня. Не забувайте усміхатись горю. Усміхнені вуста - це та броня, яку не зломить навіть ваша доля.

Кожна людина - це всесвіт. І чим більше ти пізнаєш себе, тим більше відкриваєш цього всесвіту.

Без любові навіть рай стане тюрмою.

Ніяка темрява не здолає світла, якщо світло в твоїй душі.

Є дві речі, які варто берегти: честь і совість. Все інше можна втратити й знову знайти.

Коли в людини є народ, тоді вона уже людина.

Скільки років кохаю, а закохуюсь в тебе щодня.

Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову.

Коли починається смерть культури, настає культура смерті.

Манія величі — це хвороба. Комплекс меншовартості — теж хвороба. Тільки ще гірша.

А ви думали, що Україна так просто? Україна — це супер. Україна — це ексклюзив. По ній пройшли всі катки історії. На ній відпрацьовані всі види випробувань. Вона загартована найвищим гартом. В умовах сучасного світу їй немає ціни.

У кожної нації свої хвороби. У Росії —невиліковна.

Починаю розуміти, чому Людовік XIV сказав: «Держава — це я». Так, держава — це я, а не те, що вони з нею зробили. І якби кожен усвідомив, що держава — це він, то досі у нас вже була б достойна держава.

Пристрасть — це натхнення тіла, а кохання — це натхнення душі. Любов як функції геніталій залишмо приматам. Мені потрібен космос її очей.

Абияк жили мої батьки, і батьки моїх батьків, і всі гарні порядні люди у цій частині світу завжди мусили жити абияк, задурені черговою владою, черговим режимом. Набридло. Абияк жити я більше не хочу.

Інколи мені здається, що я не живу, а одбуваю життя. У нас всі так живуть. Сьогодні абияк, в надії, що завтра буде краще. А воно завтра та й завтра, і все уже позавчора. А життя як не було, так і нема.

У своєму житті треба залишати місце й для свого життя.

Людям не те що позакладало вуха – людям позакладало душі.

...така любов буває раз в ніколи

Щоб обезкровити людину, достатньо слів - не треба ран.

Життя іде і все без коректур, і як напишеш, так уже і буде. Але не бійся прикрого рядка. Прозрінь не бійся, бо вони як ліки. Не бійся правди, хоч яка гірка, не бійся смутків, хоч вони як ріки. Людині бійся душу ошукать, бо в цьому схибиш – то уже навіки.

Найвище уміння - почати спочатку.