Її душа була овіяна згагою життя.

В Твоїй душі була блакить стоячих вод, оздоблених блідо-зеленою ряскою. В ній була тьмава імла давноминулих віків, вкритих таємничим серпанком чародійних явищ.

В її душі була блакить свіжого весняного неба, блакить веселих квітів сонячної левади, омитих прозорою росою. В ній був простір і міць вільного моря і бадьорість ранішнього вітру гірських верховин.

Твоя душа була зложена з двох ущерть повних великим змістом душ, в цілому ж вона являла собою порожню безодню.

Ваші душі являли собою два протилежні бігуни одної кулі і стреміли стати одним цілим.

Коли ми переконаємося, що кохаємо одне одного, то ми станемо чоловіком і жінкою.

…як щемить боляче, коли мов перед смертю перегортаєш сторінки свого життя і не знаходиш всього, що мусить бути — не знаходиш особистого життя.

Блакить Твоєї душі застигла під місячним промінням. В ній відзначилися нові стиски серця, що до безтями знесилювали тебе.

Так було добуто волю од вольності, волю бути необмежено вільним…

Сонце велично, радісно-задиркувато святкувало перемогу.

Нема величніше, нема нічого натхненніше тюрми!