Повість розповідає про життя священницької родини, в центрі якої — Славко, юнак, що живе в полоні власних забобонів і самообману. Вдаючись до брехні про навчання, він поступово заплутується у вигаданій реальності, боячись викриття і не маючи сили змінити своє життя. Його внутрішній страх, інертність і небажання брати відповідальність стають основою розвитку подій. Через іронію та сатиру автор викриває духовну слабкість, безвольність і моральну деградацію, показуючи, як забобони й неправда руйнують особистість.