Повість, написана в імпресіоністичній манері, у центрі якої — агроном Василь Павлович, чутлива й замислена людина, що намагається знайти гармонію між власним внутрішнім світом і складною дійсністю доби соціальних змін. Весняна природа у творі постає живою та одухотвореною: шум води, вітер, пробудження землі перегукуються з настроями героя і віддзеркалюють його душевні стани. Значне місце займають картини традиційного святкування Великодня, які передають атмосферу українського побуту й духовності. Поряд із ліричними описами природи порушується й важливе національне питання — проблема самоусвідомлення людини: ким вона є у новій історичній реальності, українцем чи «малоросом». Через внутрішні роздуми героя розкривається відчуття тривоги, пошуку та надії на духовне оновлення.