Людина - це найвеличніша з усіх істот. Людина - найнещасніша з усіх істот. Людина - найпідліша з усіх істот. Як тяжко з цих трьох рубрик вибирати першу для доведення прикладом.

Ліпше умерти раз, умерти гордо, з незломаною душею, аніж повзати на колінях і вмерти двічі - морально й фізично. Але в першім варіанті ще є шанс взагалі не вмерти.

Всі дороги сходимі, й всі могили зчислимі, і кожна ніч — навіть полярна ніч! — кінчається ранком.

Він уже вловив основну тенденцію цієї модерної інквізиції - це обернути людину в ганчірку, тварину, в безвольного пса, що скавулить і плазує, готовий лизати що завгодно, від чобіт починаючи. Обернути її в ганебну моральну руїну, розчавити й знищити те, що називається людською душею... А тоді вже викинути її на фізичний смітник.

Коли маєш нагоду посміятися сьогодні, не відкладай на завтра. Смійся сьогодні, бо завтра не дадуть, завтра вже може бути пізно.

Ні, це не просто життя, а це велике змагання. Це життя людей, що з усієї сили намагаються утриматися на Богом призначеному їм рівні, що на такій маленькій і тісній території, в такому бруді, при такому страшному процесі знеосіблення й нівеляції промудряються жити, як люди. Так, ніби вони складають іспит в своїй масі, до якої межі простягається сфера людської життєздатності, яку напругу може витримати людська душа, доки не зірветься в прірву божевілля. Це великий іспит.

Не важно, що ти робив учора, важно, що ти міг робити завтра. Не важно, чи правдою є вся та брехня, яку слідчий змушує тебе говорити, а важний факт, що ти таки не любиш совєтської влади, а значить- ти небезпечний, а тому тебе треба зліквідувати. Мета ж виправдовує всі засоби.

Цього всього не можна б витерпіти, і люди ці всі давно були б по божевільнях, коли б не одна людська риса, і не взагалі «людська», а риса совєтської людини, яка давно навчилася до всього ставитися з глумом, з презирливою іронією, з насмішкою.

Він відчував, що саме тут може бути нанесена йому найтяжча поразка, яка може зломити його волю, — це замах на його віру в те, що найбільше цінив усе своє життя і за що тримався душею, як за рятівниче коло. Віру в людей, і не взагалі в людей, а віру в своїх братів.

Що ж до методів, то виходило, що тут, як ніде, з найбільше оголеним цинізмом і брутальною послідовністю застосовано гасло «Мета виправдовує всі засоби», а діалектичну істину «Буття визначає свідомість» змодернізоваво й пристосовано до філософії, світогляду та моралі сучасних інквізиторів, і тепер вона звучить— «Биття визначає зізнання». Аж цю підміну однієї діалектичної істини такою ж другою діалектичною істиною зроблено по-російськи, і в цій мові воно звучить ідеально опукло й красномовно: Було — «Битіє опредєляєт сознаніє», а стало — «Бітіє опредєляєт сознаніє».

“Там" якщо й звільняють, то хіба тільки в землю.

Людській душі і в карцері добре. Бо можна її відібрати від світу, але не можна відібрати світу від неї. Поки вона жива.

Але світ злостивих все-таки безсилий проти світу ясних серцем і гордих.

Найдорожчий скарб, що людина має, – це віра в себе і в собі подібних.

Утративши все, людина лишала собі сміх. І взяла той сміх за прапор. І з тим сміхом отак от гола сидить під шибеницею і з тієї шибениці глузує.

Така вже людська вдача: кожен, хто впав, хоче бачити втіху для себе в падінні іншого, бо бути в падінні самотнім - то нестерпно.

Один — то може бути ворог народу. Два — може бути. Сто — може бути. Тисяча — теж може бути. Але сотні тисяч! Але мільйони!! То вже не вороги народу. То є народ! Народ!