Повість побудована як щоденникові записи «хворої», яка спостерігає життя ізольованого санаторію. Тут перебувають колишні романтики революції, що втратили віру в ідеали й самих себе. Санаторій постає символом суспільства, де панують страх, недовіра й абсурд, а межа між нормальністю і божевіллям стирається. Це глибоке осмислення внутрішнього розпаду людини в умовах тоталітарної реальності.