Філософське есе про внутрішню самотність, екзистенційний пошук і духовну природу людини. Автор порівнює людину з істотою, що пливе на крижині в безмежному океані буття — відрізаною, але не втраченою. Це глибокий і ліричний роздум про віру, культуру, мову, відповідальність і сенс життя, написаний з тонким відчуттям слова та тиші.