Книжка — се цвіт терпіння, дар богів, скарбниця самітників, жреців краси і мудрости, пророків і царів. Багато гарних і глибоких книг пропало в мандрівці віків. В давнину було мало книг, і мали вони більшу вартість і славу. Переходили в відписах з рук до рук, мали свої тайни, і на них розумілися лише достойники. Нині багато є книжок, в них пишеться про те все, що ми вже давно знали і забули.

Коли приглянутися життю, його змаганням і ділам, то застрашує нас повінь непотрібного тягаря, що все і всюди спиняє нашу свободу, придавлює силу і вбиває безсмертність душі.

Чоловік родить чоловіка і з невідомого світу творить життя.

Незнана була нам богобоязливість, зате одушевляла нас все нескінченна досконалість Бога, його вічно молодеча, незглибима і незмінна любов до нас, всевідуча і всемогуча сила, його безконечно щира приявність в кождій нашій втісі і горю, і тому ми не взивали його імени надаремно безглуздими клепаннями скучних молитов та підлесних величань; йому того не треба.

Ми любили Бога як найвищий символ любови, приязні, краси, мудрости і вирозуміння, зате кождий з нас боявся себе самого, укритих сил і крутих печер людської душі.

В давнину людський дух вмів вибирати місця для своїх домівок і святинь.

Упала свята творча любов й її цілюще благословення, а настав гріх ненависти, розпусти і проклін людства.

Розум прибив почуття. Неповне життя і розкіш доповнює отрута розуму.