У душі ворухнулася струнка каяття, жалості, тепла хвиля колихнулась у грудях — знаєш, та хвиля, що ніби несе до других людей, простягає руки твої до братерських обіймів, на уста навіває слова любові і молитви...

Мертвий город. Хочеться вийти на найвище місце і скрикнуть дзвінким голосом, і слово здійнять угору і бризнуть ним, як водою живою, і чайкою злетіть над німим, глухим, завмерлим людом, і жайворонком розсипать із небес разки любові, і блискавкою підпалить стіни, що розділяють людей, і в тузі розлиться, розвиться в вишині...

Ти знаєш одвічний біль серця? Не той, що має причиною класову нерівність, пориви до ідеалу, згублені гроші, а той, що вічним привидом слідкує за людиною? Якби ти знав його, ти зрозумів би мене.

…люди огороджені одні од одних міцними стінами, через які не перелітає справжній голос — голос серця, а перелітають тільки мертві слова.

…невже я — один, хто прокинувся у царстві сплячих чи воскрес у царстві мертвих. А може, й я лиш результат хитрощів невидимого майстра ляльок, що сміється з моїх рухів, з моїх слів, навіть із моїх страждань, стоячи десь непомітно...