
У центрі повісті — протиставлення двох способів людського буття: прагнення до внутрішньої гармонії та приниженого, спотвореного існування. Через символічний контраст автор розкриває суперечливість епохи, коли людина почувається розгубленою й безсилою перед складністю світу. Герої переживають глибоку самотність і відчуженість, опиняючись у класичних екзистенційних ситуаціях. Вони болісно усвідомлюють обмеженість людського вибору: «Життя — це точка з тисячами ниток у всі боки, таке різноманітне, таке хороше. І досадно було тільки одно, що прожити можна тільки по одній ниточці. Яку не візьми, а все по одній… Ну, чому не можна жити хоч два рази. І почувається великий сум за життям незнаним і недосяжним, чужим життям». Особливо гостро трагізм буття виявляється в образі Катерини, для якої життя стає постійною боротьбою — із суспільством, що нав’язує свої закони, і з власною внутрішньою самотністю. Повість порушує проблему внутрішньої свободи та пошуку гармонії в умовах духовної кризи.

У центрі повісті — протиставлення двох способів людського буття: прагнення до внутрішньої гармонії та приниженого, спотвореного існування. Через символічний контраст автор розкриває суперечливість епохи, коли людина почувається розгубленою й безсилою перед складністю світу. Герої переживають глибоку самотність і відчуженість, опиняючись у класичних екзистенційних ситуаціях. Вони болісно усвідомлюють обмеженість людського вибору: «Життя — це точка з тисячами ниток у всі боки, таке різноманітне, таке хороше. І досадно було тільки одно, що прожити можна тільки по одній ниточці. Яку не візьми, а все по одній… Ну, чому не можна жити хоч два рази. І почувається великий сум за життям незнаним і недосяжним, чужим життям». Особливо гостро трагізм буття виявляється в образі Катерини, для якої життя стає постійною боротьбою — із суспільством, що нав’язує свої закони, і з власною внутрішньою самотністю. Повість порушує проблему внутрішньої свободи та пошуку гармонії в умовах духовної кризи.