Перебігає вік передо мною. Минув він, немов єдиний день прудкоплинний на кораблі: був ранок, стояло сонце в зеніті, а зараз спускається до обрію. Надходить вечір. Незабаром смеркне, і, дивлючись на рожево-позлотистий захід питаю сам себе: що ж я робив і що зробив за час, поки світило надо мною сонце? І відповідаю: — Жив.

Микола Чернявський